1 червня 1975 року у Дніпропетровську відбулося відкриття нового залізничного вокзалу — Дніпропетровськ-Південний. Це була значуща подія для міста, яке на той момент стрімко розвивалося та готувалося до отримання статусу мільйонника. Та історія цієї ділянки розпочалася значно раніше, ще на початку XX століття, коли тут знаходилися житлові квартали Мандриківки та старий ринок.
Розбудова залізниці сприяла появі в 1929 році станції «Лоцманська», названої на честь дніпровських лоцманів. Уже в 1970-х, на хвилі індустріального піднесення, місто отримало другий повноцінний вокзал, збудований за проєктом архітектора Євсея Соріна. Відкриття об’єкта стало міським святом, а вокзал невдовзі перетворився на важливий транспортний вузол для приміських і далекого сполучення поїздів.
З Південного вокзалу вирушали як електрички на Апостолове, Синельникове, Сухачівку, так і потяги далекого прямування, серед яких був популярний маршрут «Дніпропетровськ-Сочі». Саме тут у 1980 році відбувалися зйомки відомого фільму «Рідня» — кадри з вокзалу впізнавала вся країна.
Однак місце розташування вокзалу швидко стало приводом для нарікань городян. Станція знаходилася на крутому схилі, і дістатися до неї було непросто — або автобусом, який ходив рідко й підлаштовувався під розклад потягів, або пішки звивистою дорогою, що займало не менше 20 хвилин. Особливо складним шлях був для пасажирів із важкими сумками чи розсадою — дорога назад, під гору, ставала справжнім випробуванням.
У 1980-х роках міська влада планувала прокласти до Південного лінію наземного метро, перетворивши вокзал на частину кільцевого залізничного маршруту, який мав би з’єднати різні райони міста. Подібна ідея з’явилася і у 2010-х, коли обговорювалася перспектива запуску міської електрички за прикладом Києва, але реалізувати проєкти так і не вдалося.
Після 2017 року, через різке зменшення пасажиропотоку, вокзал втратив свій статус і був понижений до станції з новою назвою — Дніпро-Лоцманська. Нині життя тут вирує лише декілька разів на день із прибуттям електропоїздів. Пасажири швидко залишають станцію, щоби встигнути на єдину маршрутку, а вантажний рух мінімальний.
У будівлі вокзалу досі працюють довідкова, каса та оператори, однак сама споруда давно потребує капітального ремонту. Платформи, зали очікування й посадкові смуги поступово занепадають, а про системи енергоефективності та опалення навіть не йдеться — взимку приміщення лишаються холодними.
І хоча сьогодні Дніпро-Південний — це лише станція, історія цього місця залишається живою. Місто зберігає спогади про минулу славу вокзалу та сподівається, що колись він знову отримає новий поштовх для розвитку та стане частиною сучасної транспортної інфраструктури.
