Нещодавня атака російських військ 7 квітня призвела до повної руйнації архітектурної перлини Харківщини – садиби Донець-Захаржевських у Великому Бурлуку. Ця велична пам’ятка була не просто об’єктом спадщини, а німим свідком фіналу одного з найвпливовіших родів регіону.
Історія цього маєтку нерозривно переплетена з долею Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського, який свого часу очолював Катеринославську губернію. Пам’ятка архітектури, що нині лежить у руїнах, зберігала пам’ять про людину, чиє життя обірвалося за вкрай похмурих обставин.
Підступний удар окупантів стер з лиця землі будинок, який уособлював цілу епоху. Саме тут і в навколишніх володіннях розгорталися події, про які нагадав дніпровський історик та журналіст Микола Чабан.
Дмитро Донець-Захаржевський (1784 – 1871) був постаттю непересічною: дійсний статський радник поєднував державне управління з пристрасним захопленням наукою. Будучи губернатором Катеринослава у 1828 – 1831 роках, він водночас здобув славу видатного ентомолога, присвятивши життя вивченню комах.
У його маєтку в Костянтинівці процвітала розкішна оранжерея з тропічними екзотами та унікальний парк. Проте найбільшою цінністю вченого була колекція жуків, яку він особисто поповнював під час експедицій Кримом, Кавказом та Харківщиною, а також через закупівлі у європейських колег.
Фатальна подія, що поставила крапку в історії чоловічої лінії роду, сталася 18 грудня 1871 року. Місцем трагедії став той самий маєток у Костянтинівці, де 87-річний господар зустрів свою смерть від рук близької людини.
Кривава драма через спадок та родинні зв’язки
Вбивцею виявився рідний племінник губернатора – Дмитро Похвиснєв. Син сестри Надії, обтяжений величезними боргами, не бажав чекати природного відходу бездітного дядька. Жадоба до колосальних статків штовхнула його на злочин проти останнього представника славетного прізвища.
Трагедія мала тривале продовження у залах суду. Після смерті вченого розгорівся гучний скандал: родичі Похвісньова намагалися незаконно заволодіти майном, що призвело до масштабних розтрат колись великої спадщини.
Постать Дмитра Андрійовича залишила глибокий слід не лише в архівах поліції, а й у фундаментальній науці. Його грандіозна колекція, що налічувала понад 19 тисяч видів комах, згодом стала серцем ентомологічного відділу музею природи при Харківському університеті.
Рід Донець-Захаржевських був інтегрований у високу культуру – відомо, що предки губернатора підтримували дружні зв’язки з філософом Григорієм Сковородою. Останній притулок вчений знайшов у стінах Різдво-Богородичної церкви в селі Костянтинівка.
Період його керівництва Катеринославом (1828 – 1831) історики описують як час спокійного становлення. Тодішнє місто більше нагадувало розлоге селище, ніж мегаполіс, але саме тоді закладався фундамент майбутньої адміністративної столиці.
Губернаторський будинок у ті роки функціонував як науковий хаб. Поки місто оговтувалося від навали сарани середини 1820-х, а німецькі колоністи-меноніти користувалися останніми роками пільг для відновлення господарства, Донець-Захаржевський систематизував свої знахідки.
Тогашній Катеринослав розвивався специфічно: офіційний центр на горі біля Преображенського собору існував переважно у планах. Життя вирувало в нижній частині міста біля Дніпра, де зосереджувалися торгівля та державні установи.
Активне будівництво головного храму міста відновилося саме у 1830 – 1835 роках. Проєкт архітектора Захарова був значно скромнішим за початкові задуми часів Катерини II, а паралельно влада намагалася реставрувати занедбаний Потьомкінський палац.
У 1830-х місто, як і вся імперія, зіткнулося з першою масштабною пандемією холери. Жорсткі карантини зупинили торгівлю та посіяли тривогу серед населення, хоча Катеринослав і надалі залишався ключовим транзитним вузлом на шляху до Криму.
Наприкінці правління Донця-Захаржевського у місті мешкало заледве 9 тисяч людей. Весь життєвий устрій громади тримався на двох китах: сільському господарстві та активній торгівлі вовною.
