У Дніпрі зібралися родини захисників і захисниць, які загинули або досі вважаються зниклими безвісти після боїв в Іловайську. Для багатьох це вже одинадцятий рік життя в очікуванні, пошуках і болючій невизначеності.
Зустріч ініціювала громадська організація «Об’єднання рідних зниклих безвісти “Надія”». Вона об’єднує сім’ї, що з 2014 року продовжують розшукувати своїх близьких, зокрема тих, хто пропав у так званому Іловайському котлі.
«Ми разом уже 11 років, адже переживати таке горе без підтримки майже неможливо. Сьогодні ми зібрали родини Героїв, які з 2014-го шукають своїх рідних, щоб поговорити про те, як живемо, що болить, і підтримати одне одного», — розповіла заступниця голови об’єднання Вікторія Солодухіна.
На подію прийшли двадцять родин. Серед них – сім’я Дмитра Польського, який зник 29 серпня 2014 року. Його мати згадує, як довго не могла дізнатись правду про долю сина. Зв’язок із ним урвався після коротких дзвінків, а пізніше родині повідомили про нібито загибель Дмитра. Проте ДНК-експертиза не підтвердила цю інформацію.
«Уже 11 років син у статусі зниклого безвісти. Ми тримаємось завдяки таким зустрічам, бо ніхто так не розуміє нашого болю, як матері, які теж стільки років шукають своїх дітей», — сказала Лариса Польська.
Представники міської влади наголосили на важливості збереження пам’яті та підтримки родин. Начальник управління ветеранської політики Антон Малий назвав Іловайськ однією з ключових трагедій війни.
«Ми як суспільство маємо пам’ятати ці дати. Поруч із нами свідки та учасники тих подій, і їхній досвід важливо чути. Все це потрібно знати й передавати, щоб ніколи не допустити повторення злочинів ворога», — зазначив він.
Своєю чергою військовий капелан, священник Православної церкви Дмитро Поворотний підкреслив, що тема зниклих безвісти залишається однією з найболючіших у час війни.
«Неопределеність – найважче для родин. Похований – це страшний біль, але це відповідь. А тут ні звістки, ні точки. Саме тому такі зустрічі необхідні. Громади, церква, держава повинні підтримувати цих людей», — наголосив він.
Подія у Дніпрі стала нагадуванням про тисячі українських родин, для яких війна триває в щоденному очікуванні. А також про обов’язок суспільства — підтримувати їх і не давати забути про тих, хто не повернувся з поля бою.
